«Олександр Ройтбурд. Теорема влади»
Виставка Дослідницької платформи PinchukArtCentre
8 березня 2024 року - 14 липня 2024 року

Виставка «Олександр Ройтбурд. Теорема влади» є результатом послідовної діяльності Дослідницької платформи PinchukArtCentre, яка осмислює явища та персоналії, важливі для історії українського мистецтва.
Ця виставка мала відкритися у березні 2022 року, через півроку після передчасної смерті художника. Масштабне російське вторгнення порушило наші плани, як і плани інших культурних інституцій та мільйонів українських громадян_ок. Але актуальність обраної нами теми – взаємодія художника, мистецтва та влади – за ці роки для суспільства стала ще більше значущою. Олександр Ройтбурд вважав, що митцю природно належить влада впливати на світ, та присвятив своє життя втіленню цієї візії. У своєму мистецтві, енциклопедично насиченому до надлишковості, серед іншого він оприявнював різні втілення влади: через міфи та забобони, вершини світового інтелектуального та художнього надбання, тілесне та підсвідоме, політичні ідеології та образи конкретних державних діячів. Боровся за інституціоналізацію українського сучасного мистецтва та під кінець життя сам очолив і реформував інституцію – Одеський художній музей, котрий завдяки Ройтбурду та зібраній ним команді отримав статус Національного.
У 1995 році Олександр Ройтбурд випустив власний маніфест «Мистецтво та держава», в якому писав: “Об’єктивно, саме держава — єдина сила, зацікавлена в нашому існуванні. Ми в змозі створити їй більш привабливий імідж в очах світового співтовариства. Ми в змозі більш ефективно вирішувати питання створення в культурі та суспільстві нового духовного клімата, необхідного на етапі становлення та реформ. Ми в змозі допомогти суспільству позбавитися стереотипів, стати відкритішим та динамічнішим. Ми в змозі зробити відчутний внесок у створення сучасної культури, гідної європейської держави, дати Україні актуальне сучасне мистецтво, орієнтоване на загальносвітову художню проблематику… Ми та держава зацікавлені одне в одному. Настав час узаконити наші стосунки”.
Він співпрацював із політичними діячами, президентами та іншими впливовими особами. Про це також свідчить початок виставки, що розпочинається із зустрічі з Гаральдом Зеєманом, одним із найвпливовіших кураторів у світовій історії. Заради реалізації цієї візії Олександр Ройтбурд комунікував із представниками політичних сил найширшого спектру, налагоджував зв’язки із представниками державної влади, впливового бізнесу, залишаючись відкритим до дуже різних людей та далеким від снобізму. При цьому Ройтбурду завжди були притаманні іронія, схильність до відкритої критики навіть тих представників влади, яких він підтримував, якщо він вбачав в їхній діяльності антимодерні чи антидемократичні прояви. Він вірив в просвітництво, свободу та безумовну важливість мистецтва. Цей шлях, зрештою, самого художника привів у владу — у 2020-му році він був обраний депутатом Одеської обласної ради.

Підбірка робіт дозволяє зрозуміти художника через його сприйняття взаємодії культури, соціуму та влади. Зосереджуючись на роботах, документах та артефактах з приватних колекцій та колекції родини художника, ця виставка є результатом послідовної діяльності Дослідницької платформи PinchukArtCentre, яка осмислює явища та персоналії, важливі для історії українського мистецтва.
Для роботи над цієї виставкою було запрошено Олександра Бурлаку, який створив архітектуру експозиції, що коментує постать Ройтбурда і, зокрема, місто його народження — Одесу.
Куратор виставки: Костянтин Дорошенко, запрошений експерт Дослідницької платформи PinchukArtCentre.Архітектор виставки: Олександр Бурлака.

ВЛАДА ХУДОЖНИКА. ВЛАДА КУЛЬТУРИ
Цей розділ виставки присвячений діалогу Олександра Ройтбурда з постатями, образами та ідеями світової культури. Саме її художник вважав рушієм розвитку цивілізації та справжньою владою, а мислителів та митців — тими, чия візія, фантазія, осяяння, марення чи навіть безумство спрямовують рух історії. В очах Ройтбурда талант, обдарованість та сміливість мислення давали людині право на будь-яку екстравагантність та егоцентризм, звільняли від моральних обмежень, виправдовували практики, неприйнятні з точки зору суспільних норм чи навіть здорового глузду. Постмодерністська іронія, знецінення ідеологічних ієрархій та впевненість у тому, що в мистецтві не може бути жодних табу, були для художника природним розвитком проєкту Просвітництва. До нього він зараховував і себе самого, попри будь-які складнощі, соціально-економічні та політичні кризи залишаючись оптимістом стосовно перспектив збільшення території свободи як для людства, так і для окремої людини.

ПОЛІТИЧНА ВЛАДА
Юність Олександра Ройтбурда припала на період горбачовської «гласності». Саме тоді вперше за десятиріччя диктатури більшовицької однодумності громадяни радянської імперії відчули право на висловлення, власну думку та вибір і отримали досвід впливу на ситуацію в державі. Головне ж — досвід перемоги та звільнення, бо монстр СРСР зрештою розвалився, хоч у певних структурах, мисленнєвих та звичаєвих практиках досі не сконав остаточно. Російська війна проти України, що спершу почалась як гібридна, по суті, є останньою радянською війною проти права людей і націй на свободу. Небайдужість до політичних процесів, упевненість у тому, що особистість, а тим більше художник, може впливати на їхнє спрямування, супроводжували Ройтбурда все життя. Він щиро переймався політичною ситуацією в Україні, активно коментував її в мистецьких роботах, інтерв’ю, соціальних мережах. Митець шукав і знаходив можливості комунікації із представниками політикуму та влади, привертав їхню увагу парадоксальними, а іноді саркастичними творами, вимагаючи уваги до сфери культури й мистецтва. Революція Гідності стала для художника кульмінаційною точкою історії незалежної України, яку він сприймав пристрасно та емоційно, як власне життя.

ВЛАДА ТІЛЕСНОГО ТА ПІДСВІДОМОГО.АБСОЛЮТНА ВЛАДА
У світі є речі, влади яких над собою жодна особистість не в змозі позбутись. Це тіло, здоров’я, психіка. Їх можна коригувати, стежити за їхнім функціонуванням, але неможливо ігнорувати. Волелюбність Олександра Ройтбурда, категорична налаштованість проти догм та обмежень вихлюпувалися в його роботах бунтом проти анатомії, фантасмагорією візуальних метаморфоз. Він визнавав владу сексуальності над людиною як біологічною та соціальною істотою й досліджував цю тему через найрізноманітніші образи, кидаючи виклик табу. Не менше значення художник вбачав у владі підсвідомого — індивідуального та колективного. Досвід тоталітаризмів ХХ століття та загроза їхнього повернення залишалися втіленням найбільшого жаху в підсвідомому самого Ройтбурда. Страх він блискуче долав висміюванням, тоталітарних вождів — абсурдизацією. Але залишався вірним усвідомленню абсолютної влади як хвороби суспільства, що, неначе ракова пухлина, є фатальною для нього і для самої себе.