Future Generation Art Prize 2021

Алекс Бачинський-Дженкінс

Художник і хореограф Алекс Бачинський-Дженкінс працює з квір-афектом, втіленням та відносністю. За допомоги жестів, колективності, дотику й чуттєвості він розкриває структури та політику бажання. В його роботах простежуються відносини між відчуттям та соціальністю, втіленим вираженням та відчуженням, текстури повсякденного досвіду, а також утопічні й латентні квір-історії. Персональні та групові виставки художника проходили в Kunsthalle Basel (Швейцарія, 2019), Foksal Gallery Foundation (Варшава, 2018), а також Chisenhale Gallery (Лондон, 2017). Бачинський-Дженкінс також представляв свої роботи на Мистецьких зустрічах під час 58-ї Міжнародної художньої виставки на Венеційському бієнале (2019), у Stedelijk Museum (Амстердам, 2019), в Музеї сучасного мистецтва (Варшава, 2017) та в Швейцарському інституті сучасного мистецтва (Нью-Йорк, 2016). Бачинський-Дженкінс є співзасновником варшавського феміністичного колективу Kem, який приділяє головну увагу хореографії, перформансу та звуку на перетині з соціальною практикою.

Вендімагейн Белете

Вендімагейн Белете (народився у 1986 році в Ефіопії) отримав ступінь магістра сучасного мистецтва в Академії сучасного мистецтва при Університеті міста Тромсе (Норвегія) в 2017 році та бакалавра образотворчого мистецтва Школи образотворчого мистецтва та дизайну (ASFAD) Університету Аддіс-Абеби (Ефіопія) в 2012 році. Працює з різними художніми засобами, серед яких відео, живопис, архівна фотографія, текст і знайдені матеріали. Роботи Вендімагейна досліджують процес формування та становлення історії, пам'яті й ідентичності, покликаючись на його власне ефіопське походження. Також цікавиться темою привласнення та переосмислення історичних архівів. Художника захоплює ідея епігенетичної спадковості, яка передбачає, що пам'ять передається від покоління до покоління. Брав участь у численних персональних і групових виставках.

Мінья Б'яб'яні

Мінья Б'яб'яні (народилась у 1988 році в Гваделупі) працює між Мехіко та Гваделупою. Використовує нашарування та фрагментацію оповідань з карибським контекстом для побудови ефемерної поетики форм в інсталяціях, відео та малюнках. Спостерігає взаємозв'язок між колоніалізмом, ткацтвом і поняттям території в усній та письмовій мовах. Започаткувала художньо-педагогічний колективний проєкт Semillero Caribe у 2016 році та продовжує реалізовувати проєкт Doukou, який досліджує педагогічну деколонізаційну практику через мову тіла та концепції карибських авторів. Її роботи виставлялися на X бієнале в Берліні, TEOR/éTica в Коста-Ріці, Witte de With у Роттердамі, Cràter Invertido в Мексиці, Prix Sc Po 2019 у Парижі та SIGNAL у Мальме.

Азіз Хазара

Азіз Хазара (народився в 1992 році в Вардаку в Афганістані) – міждисциплінарний митець, який живе та творить в Кабулі (Афганістан) та Генті (Бельгія). Працює з різними засобами, як-то фотографія, відео, звук, мови програмування, текстові та мультимедійні установки, досліджуючи питання ідентичності, пам'яті, архівів, конфліктів, спостереження та міграції в контексті владних відносин, геополітики та паноптикуму. «Візуальне дослідження моєї роботи заглиблене в геополітику та нескінченний конфлікт, від якого страждає мій рідний Афганістан. Такі питання, однак, залишаються актуальними в усьому світі незалежно від географічних особливостей».

Хо Рей Ан

Хо Рей Ан – художник і письменник, який працює на перетині сучасного мистецтва, кіно, перформансу та теорії. Працюючи насамперед із такими засобами, як лекції, есе та фільми, він досліджує способи виробництва, поширення та зникнення образів у контексті глобалізму та управління. Його роботи виставлялися на Азійському мистецькому бієнале (2019), Бієнале в Кванджу (2018), Бієнале в Джакарті (2017), Бієнале у Шарджі (2017), Бієнале Кочі-Музіріса (2014), у Van Abbemuseum (Ейндговен, 2018), Haus de Kulturen der Welt (Берлін, 2017), Jorge B. Vargas Museum і Filipiniana Research Center (Маніла, 2017), Центрі сучасного мистецтва НТУ Сінгапуру (2017) та арт-просторі Para Site (Гонконг, 2015). У 2019 році він був нагороджений премією Міжнародної федерації кінокритиків (FIPRESCI) на Міжнародному фестивалі короткометражного кіно в Обергаузені, Німеччина. У 2018 році став стипендіатом програми DAAD Berliner Künstlerprogramm.

Агата Інгарден

Агата Інгарден (народилась у Польщі в 1994 році, живе та працює в Парижі) закінчила Школу красних мистецтв у Парижі (2018) і вчилася в The Cooper Union (Нью-Йорк, 2016). Її практика заснована на матеріальних дослідженнях, а також на вивченні питань постгуманітаристики, наукової фантастики й міфічних оповідань. Вона працює з різними засобами, як-то інсталяції, скульптури та відео. Її інсталяції показують взаємозв'язок між людиною та її оточенням, як живим, так і неживим. Бавлячись із природними властивостями органічних матеріалів, Інгарден виносить звичайні предмети з їхнього усталеного контексту. Роботи художниці експонувалися в Європі та США, зокрема на виставках в Palais de Tokyo та Frac Ile-de-France у Парижі, в Сілезькому музеї в Катовіце, віденському Будинку художників, Mo.Co Montpellier Contemporain, а також у Nassauischer Kunstverein у Вісбадені.

Ріндон Джонсон

Ріндон Джонсон – художник. На зиму й осінь 2021 року заплановано відкриття його персональних виставок у Нью-Йорку та Лондоні в рамках спільного замовлення Sculpture Center й галереї Chisenhale. Джонсон брав участь у групових виставках у Бруклінському музеї, берлінському Literaturhaus, нью-йоркському Sculpture Center, ліверпульському FACT, Національній галереї Вікторії у Мельбурні та в базельському HeK. Джонсон виступав в Artists Space, MoMA PS1, Human Resources і The Poetry Project. Він є автором книги Nobody Sleeps Better Than White People (Inpatient, 2016), VR-книги Meet in the Corner (Publishing-House.Me, 2017) та Shade the King (Capricious, 2017). Останній його фільм Meat Growers: A Love Story був знятий на замовлення компаній Rhizome і Tentacular. Він живе в Берліні, де вивчає VR у Берлінському університеті мистецтв.

Бронвін Кац

Бронвін Кац – мультидисциплінарна художниця. Її роботи об'єднують скульптуру, інсталяцію, відео та сторітелінг і пов'язані з концепціями картографії, пам'яті й мови, які стосуються землі та культури. Концептуально її роботи відсилають до політичного контексту їх створення і містять ледь вловні акти опору, що привертають увагу до соціальних конструкцій і кордонів, які продовжують визначати ці простори. Кац також є співзасновницею iQhiya, художнього колективу й мережі чорношкірих художниць і культурних діячок Південної Африки та Ботсвани.

Лап-Сі Лам

Лап-Сі Лам (народилась у 1990 році) живе в Стокгольмі. Лап-Сі Лам привертає увагу до культурної історії китайських ресторанів Швеції, яких стає дедалі менше і які тісно переплітаються зі слідами, які залишає гонконгсько-китайська діаспора в усьому світі. Використовуючи вигадку як інструмент і особливу естетику ресторанних інтер'єрів як формальну мову, Лам розмірковує над тим, як концепція місця конструює поняття культурної ідентичності й належності. Для створення складних, імерсивних і поетичних середовищ у своїх роботах Лам використовує такі технології, як VR, 3D-сканування і 3D-друк. Останнім часом її роботи виставлялись у Galerie Nordenhake (Стокгольм, 2020), Художньому музеї Упсали (2020), на Нью-Йоркському бієнале Performa 19 (2019), у Fondation Cartier (Париж, 2019), в Moderna Museet (Мальме, 2019-2018) і на Бієнале в Лулео (2018). Лам отримала грант Фонду Марії Бонньє Далін у 2017 році.

Міре Лі

Міре Лі (народилась у 1988 році) займається художнім процесом, в основі якого речовини, залучені до акту «творення». Насамперед цікавлячись матеріальними властивостями та рухом тривимірних засобів, вона досліджує афект та енергію, зокрема бажання, сентиментальність, життєву силу та драйв. Брала участь у різних виставках, серед яких персональна під назвою «Війну виграють не солдати, а почуття» (Insa Art Space) та групові «Рух/Зображення» (Arko Art Center), NERIRI KIRURU HARARA у сеульському центрі Media City в 2016 році (Сеульський музей мистецтва), «Там, де вода зустрічається з водою» на 15-му Ліонському бієнале сучасного мистецтва та інших.

Поль Махекі

Поль Махекі (народився в 1985 році в Брив-ла-Гаярд у Франції) живе і працює в Лондоні. Навчався в паризькій школі мистецтв ENSAP-Cergy і лондонській Open School East. Роботи й перформанси Поля Махекі демонструвались у галереї Tate Modern (Лондон), на 57-му та 58-му Венеційських бієнале, в паризькому Центрі Помпіду та Lafayette Anticipations, талліннському Baltic Triennial 13, в Manifesta 12 у Палермо, в галереї Chisenhale (Лондон) та інших. Приділяючи основну увагу танцю і створюючи різноманітні роботи, які часто включають перформанси, інсталяції, звук і відео, Махекі розглядає потенціал тіла в якості архіву, щоб дізнатися, як формуються і створюються пам'ять та ідентичність.

Ліндсі Мендік

Ліндсі Мендік – художниця з Лондона, що працює з глиною, яку часто асоціюють з декором і домашнім господарством. Мисткиня спростовує ці історичні конотації для створення майстерних пам'ятників «низькій культурі» і сучасному жіночому досвіду. Автобіографічні роботи Мендік, які часто мають вигляд складних інсталяцій, пропонують певну форму катарсису, спонукаючи глядача досліджувати свою особисту історію через авторську ревізіоністську призму. Її роботи кидають виклик чоловічому погляду, пропагуючи замість цього непоступливу, гумористичну і часом гротескну жіночність.

Ліндсі Мендік отримала ступінь магістра образотворчого мистецтва в галузі скульптури в Королівському коледжі мистецтв у Лондоні в 2017 році. У 2018 році вона стала лауреатом меморіальної премії Олександри Рейнхардт, а також була відібрана для участі в Jerwood Survey 2019. Серед недавніх персональних і спільних виставок: Eastside Projects (Бірмінгем), Castor Projects (Лондон), Hannah Barry Gallery (Лондон), The Turnpike (Лі), Zabludowicz Collection (Лондон) і Vitrine (Базель).

Генріке Науманн

Генріке Науманн народилася у Цвікау (НДР) у 1984 році. Живе та працює в Берліні. Показує суспільно-політичні проблеми на рівні дизайну інтер'єру та домашнього простору та досліджує антагоністичні політичні переконання через амбівалентну естетику особистого смаку. У своїх імерсивних інсталяціях використовує меблі та домашній декор для створення сценографічних просторів, які перетинаються відео та звуковими творами. В дитинстві, яке пройшло у Східній Німеччині, Науманн зіткнулася з ультраправою ідеологією, яка переважала в молодіжній культурі 90-х. Тому її цікавлять механізми радикалізації та те, як вони пов'язані з особистим досвідом. Попри те, що коріння її досвіду походить з Німеччини, робота Науманн стосується глобального зв'язку між молодіжними культурами та їхньої ролі в процесі культурного відчуження.

Педро Невес Маркес

Педро Невес Маркес – візуальний художник, режисер і письменник. Народився у Лісабоні, мешкав у Лондоні, Сан-Паулу та Нью-Йорку. Мав персональні виставки в Castello di Rivoli, High Line, Pérez Art Museum у Маямі, e-flux, Gasworks та Museu Colecção. Також його роботи демонструвались у Tate Modern Film, Serpentine Cinema, Kadist, Fondación Botín, SculptureCenter, Matadero, VAC Foundation, Guangdong Times Museum, на кінофестивалях TIFF та NYFF, Go Shorts, IndieLisboa та багатьох інших. Має багато публікацій з мистецтва, антропології та екології, був редактором антології «Ліс і школа» (Archive Books, 2015) та гостьовим редактором спеціального випуску «Суперсуспільство» (2015). Є автором двох збірок оповідань, а на 2020 рік запланований вихід першої поетичної збірки Sex as Care and Other Viral Poems. Нагороджений премією Present Future Art Prize художнього ярмарку Artissima в 2018 році. Заплановані персональні виставки у 1646, CA2M та CaixaForum та на бієнале в Ліверпулі та Кванджу.

Фріда Орупабо

Фріда Орупабо живе та працює в Осло. Художні твори Орупабо оголюють та розбирають на складові різноманітну спадщину колоніалізму, оскаржуючи її досі вкорінені погляди на расу, стать та власність. Історичні фотографії чорношкірих жінок дають їй не лише вихідний матеріал і тематику, але й оповідачів від першої особи. Ієрархічний зв'язок між суб'єктом, глядачем та автором – чорношкірим жінкам історично відмовлялося в праві бути глядачем або автором – дестабілізується, відмінності між позиціями розмиваються, переосмислюються та перевертаються з ніг на голову. Роботи Орупабо виставлялись у галереях Gavin Brown's Enterprise (Нью-Йорк і Рим), Portikus (Франкфурт-на-Майні), Nordenhake (Берлін) та інших. У 2019 році вона брала участь у 58-му Венеційському бієнале.

Андрес Перейра Пас

Андрес Перейра Пас (народився в 1986 році в Болівії) живе та працює в Берліні. Його творчість присвячена напруженості, що стоїть за побудовою ідентичності як нестатистичним процесом. Серед останніх виставок митця: «Комплект для виживання» у Латвійському центрі сучасного мистецтва (Рига), Radio Carabuco в Künstlerhaus Bethanien (Берлін), Salón Santa Cruz у галереї Kiosko (Санта-Крус-де-ла-Сьєрра), «Блакитні очі» в The Ryder Gallery (Лондон), Rayo Purita у Crisis Gallery (Ліма), I AM HE AS YOU ARE SHE AS YOU ARE ME у House of Egorn (Берлін), «Земний трикутник» у культурному центрі Cerrillos (Сантьяго), Open Studios у лондонському центрі Gasworks, Бієнале контекстів у Національному музеї мистецтв Ла-Пас та інші. Він також є учасником колективу Bisagra в Лімі (Перу).

Тереcа Солар

Тереcа Солар – скульпторка іспано-єгипетського походження, яка працює в Мадриді. Останніми роками Солар займалася розробкою масштабних інсталяцій, у яких різні за формою та розміром скульптурні елементи створюють складні екосистеми мислення. Роздумам про великі історії прогресу в сучасному суспільстві протиставляються мікрооповіді, які стосуються її власного тіла. У цьому сенсі Солар ставиться до своїх скульптур та інсталяцій як до тілесних функцій, що стосуються індустріального світу, де постійно виникають гібридні форми існування – її об'єкти, таким чином, є результатом схрещення рукотворного, природного та міфічного. Останні виставки художниці пройшли в рамках Ліверпульського бієнале (2021), а також у галереях Index Foundation (Стокгольм, 2019), Galería Travesía Cuatro Ciudad de México (Мехіко, 2019), Haus der Kunst (Мюнхен, 2018) та Der Tank (Базель, 2018).

Тревор Йонг

Практика Тревора Йонга (народився в 1988 році в Китаї) послідовно розкриває внутрішню логіку закритих систем і те, як такі системи містять і створюють емоційні та поведінкові умови. У його роботах, виконаних у змішаній техніці, ретельно зрежисовані об'єкти, тварини та рослини виступають як естетичні приводи, що делікатно та іронічно звертаються до понять штучності та процесів людських стосунків. Йонг брав участь у бієнале та виставках, як-то Ліонський бієнале (Ліон, Франція, 2019), 38-й міжнародний бієнале EVA (Лімерик, Ірландія, 2018), 4-й Дакський мистецький саміт (Дакка, Бангладеш, 2018), «Інший бік Місяця» у Центрі культури Азії (Кванджу, Південна Корея, 2017), «Ґрунт і каміння, душі та пісні» в арт-просторі Para Site (Гонконг, 2017), Sea Pearl White Cloud у Центрі сучасного азійського мистецтва 4А (Сідней, Австралія, 2016) та 10-й Шанхайський бієнале (Китай, 2014). Тревор Йонг живе та працює в Гонконзі.

Калла Хенкель та Макс Пітегофф

Берлінський художній дует Калли Хенкель (народилась у 1988 році в США) та Макса Пітегоффа (народився у 1987 році в США) існує вже понад десять років. Разом вони знаходили та запускали майданчики, які слугували каталізаторами спільної творчості. Детально документуючи ці простори у вигляді фотографій, текстів та розповідей, вони простежують економічні, структурні та часто особистісні системи, які й формують такі спільні простори. З 2013 по 2015 рік вони керували «Новим театром», який розміщувався в колишньому магазині в берлінському районі Кройцберг, де вони писали та ставили п'єси з художниками, письменниками й музикантами. У 2017-2018 роках вони керували мистецьким напрямком Grüner Salon у берлінському театрі Volksbühne, де ставили власні п'єси та постановки інших митців. З 2019 року вони керують баром «TV», який є майданчиком для виступів і кіностудією та розташовується в берлінському районі Шенеберг. Останні персональні виставки митців пройшли у Fri Art Kunsthalle (Фрайбург, 2020), Kunstverein (Гамбург, 2018) та Schinkel Pavillon (Берлін, 2016).

Роман Хімей та Ярема Малащук

Роман Хімей та Ярема Малащук (обидва народились у Коломиї) мешкають у Києві. Отримали освіту кінематографістів в Інституті екранних мистецтв (Київ, Україна). З 2013 року працюють разом на перетині візуального мистецтва та кіно як художники та режисери. У своїй роботі вони досліджують образ натовпу як окремого персонажа в історії та культурі. Їхні фільми демонструвалися та експонувались у Мексиці, Італії, Німеччині, Австрії та Канаді. Нагороджені Спеціальною премією PinchukArtCentre 2018 року, головною премією конкурсу молодих українських художників (МУХі 2019), відзнакою за найкращий короткометражний документальний фільм на фестивалі Internacional de Cine Silente у Мексиці, мають нагороду в номінації Best Production на фестивалі KIFFF в Україні. Співпрацювали як кінематографісти з голландським дуетом Metahaven (Hometown, 2018) та Філіпом Сотниченком (фільм «Син» відібрано до участі в Міжнародному фестивалі короткометражних фільмів у Клермон-Феррані (Франція) у 2016 році, фільм «Технічна перерва» визнано найкращою короткометражною стрічкою на фестивалі Black Night у Таллінні в 2018 році). У 2020 році Ярема та Роман отримали головну премію PinchukArtCentre за роботу «Пряма трансляція». Цього року на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA відбулася прем'єра їхнього дебютного повнометражного документального фільму «Зарваниця».

Ханна Квінлан і Роузі Гастінгс

Ханна Квінлан і Роузі Гастінгс (обидві народились у 1991 році в Ньюкаслі та Лондоні) – мистецький дует з Лондона. Працюючи з такими засобами, як малюнки, фільми, інсталяції, перформанси та стінописи, мисткині досліджують різні типи поведінки, історію, політику та артефакти ЛГБТК-культури у західному контексті. Квінлан і Гастінгс прагнуть викрити націоналізм, маскулінність і «білість» у середовищі ЛГБТК-спільноти та те, як насильство з боку держави, зокрема поліції, джентрифікація та строга економія впливають на цю спільноту. Останні проєкти художниць продовжують надихатися «Реєстром гей-барів Сполученого Королівства» (2016). На тлі стрімкого закриття гей-барів ця робота стала чотиригодинним відеоархівом зображень з понад 100 британських гей-барів. Художниці виставляються в галереях Arcadia Missa в Лондоні та Isabella Bortolozzi в Берліні.

Вернісаж