«Історія стосунків»
виставка Пьотра Армяновського в межах програми PAC UA

Пьотр Армяновський (Донецьк, 1985) — художник, перформер і режисер. У своїй практиці звертається до тем пам'яті, втрати, соціальних та символічних конструктів повсякденного життя. Живе і працює у Києві.

У першій кімнаті представлено два документальні фільми, в яких художник через розкриття складних переплетінь особистих шляхів різних людей, створює поетичні портрети двох українських міст: Бучі і Маріуполя. Одне з них пережило окупацію протягом лютого і березня 2022 року. Інше було окуповане й звільнене 2014 року, після чого поряд з ним проходив фронт російської загарбницької війни, а наприкінці травня 2022 року воно було захоплено російською армією після жорстоких боїв.

Пьотр Армяновський,
«Я і Маріуполь», 2017
Відео, 10'
Створено за підтримки Міжнародного фестивалю кіно та урбаністики «86» в рамках майстерні MyStreetFilms
Надано художником

«Я і Маріуполь» – це поетичний відеоесей на межі з документальним розслідуванням, присвячений винесеному в назву місту на узбережжі Азовського моря. Пьотр Армяновський має з ним особливий зв'язок. Він народився й виріс неподалік, у Донецьку, а в Маріуполі двадцять років тому відвідував клуб юних моряків. Повернувшись сюди у 2017 році, щоб навідати місця своїх дитячих спогадів, він застав більшість із них або зруйнованими, або покинутими.

Пьотр Армяновський,
«Баланс смутку і радості», 2022
Відео, 16'
Надано художником

Після деокупації Київської області у квітні 2022 року Пьотр Армяновський поїхав у Бучу, щоб задокументувати воєнні злочини російської армії та поспілкуватися зі свідками. У фільмі «Баланс смутку і радості» художник поєднує кадри руйнувань з фрагментами, що демонструють відновлення пошкоджених обстрілами будівель, та сценами з мирного життя, весіллями і днями народження. Армяновський схоплює дух взаємної підтримки і турботи, зв'язок, що виник між людьми, які навіть не були знайомі між собою, доки їх не об'єднала війна.

У другій кімнаті виставки наратив заглиблюється далі в нещодавнє минуле України через роботи, які репрезентують першу половину 2010-х років. Відео стають свідченнями відчайдушних актів незгоди, вчинених і задокументованих художником під час мітингів за справедливість, які передували емансипації українського громадянського суспільства, що втілилася в Революції Гідності.

Пьотр Армяновський,
«Скільки можна кричати?», 2011
Відеодокументація перформансу, 6'27''
Надано художником

Невдовзі після того, як у лютому 2010 року Віктор Янукович переміг на президентських виборах, країною прокотилася хвиля протестів, яка засвідчила широке обурення різким зростанням корупції, скасуванням пільг і проросійськими реформами нового уряду. Пам'ятаючи про успіх Помаранчевої революції 2004 року та усвідомлюючи силу народного спротиву, українське громадянське суспільство почало все активніше висловлювати своє невдоволення політичною ситуацією, що склалася на той час.

На відео задокументовано перформанс «Скільки можна кричати?» Пьотра Армяновського, присвячений антиурядовим протестам, що проходили весною 2011 року. Армяновський стоїть біля металевої огорожі навколо входу до будівлі Верховної Ради і щосили без упину кричить. До митця підходять міліціонери з охорони парламенту, намагаються з ним поговорити, штовхають його. Не зважаючи на них і не відволікаючись, він продовжує кричати. Його голос поступово слабне, крик перетворюється на тихий клекіт.

Пьотр Армяновський, «Чорнобильці», 2011
Відео, 6'30''
Надано художником

Подальший розвиток подій у цьому непростому контексті призвів до Революції Гідності, що тривала з листопада 2013 року по кінець лютого 2014 року й завершилась усуненням Януковича з посади та широкомасштабною зміною української політичної системи. Тепер Революцію Гідності розглядають як взірцевий приклад розвитку громадянського суспільства в Україні. Завдяки загальній мобілізації людей заради демократичних змін, вдалося істотно поліпшити ситуацію з громадянськими правами та свободами. Протягом цього періоду Пьотр Армяновський одночасно документує протести й висловлює власну позицію, долучаючись до дій активістів та влаштовуючи перформанси.

Пьотр Армяновський, «Каларіпаятту», 2014
Відеодокументація перформансу, 5'57'' (відео: Володимир Усик)
Надано художником

Перформанс «Каларіпаятту» відбувся в січні 2014 року, наступного дня після шикоровідомого інциденту з Михайлом Гаврилюком. Гаврилюка, учасника Революції Гідності, під час протестів схопили беркутівці. Його жорстоко побили, а потім роздягнули догола на морозі –15 °C. Спецпризначенці знущалися з нього на очах у своїх колег. Це був відвертий і цілеспрямований акт приниження. У відповідь на це Армяновський робить відчайдушний крок: він повністю роздягається, стоячи в натовпі протестувальників, і рушає в бік строю беркутівців, намагаючись у такий спосіб показати, що навіть неозброєна й гола людина залишається сильною.

Остання кімната виставки – це кінозала для перегляду документальних фільмів про події, що відбувалися після Революції Гідності. У цих роботах політичний контекст передається через особистий досвід учасників та учасниць подій, уникаючи створення єдиного образу громадянського суспільства. Художник використовує цей підхід, щоб продемонструвати фрагментованість колективної пам'яті та дослідити, ситуацію, в якій ЗМІ транслюють переважно офіційний наратив.

Пьотр Армяновський,
«Чорний суботник», 2019
Відео, 13'08''
Надано художником

У своїх документальних фільмах художник критично аналізує суспільно-політичний простір сучасної України. Йдеться про роботи «Чорний суботник» (2014), де Революцію Гідності показано як колективне зусилля людей з дуже різними прагненнями й поглядами, «Вибори, яких не було» (2017), де художник висвітлює разючий масштаб наслідків російського втручання в політику України, та «Слов'янськ» (2014), що викриває слід, який війна залишила в підсвідомості тих, хто її пережив. Зосереджуючись на викликах сьогодення, та не забуваючи про минуле, Армяновський заохочує нас робити висновки та міркувати про майбутнє повоєнної України.

Пьотр Армяновський: "Здається, в нашому житті немає тиші. Безпечної тиші. Постійно присутній якийсь шум. Хоча ті, хто пережили масовані обстріли, кажуть, що тиша – це найстрашніше. Однак, потрібен простір, де можна почути своє серце. Або ж навпаки, в нашому житті часто відсутнє таке місце, де можна було б безпечно виплеснути свої емоції, де не страшно кричати, де ніхто тебе за це не засудить".

Ця виставка задумана як пропозиція до особистих роздумів і публічних обговорень. Водночас у тілі виставки присутній елемент турботи. Усвідомлюючи, що міркувати про події останнього десятиліття в українській історії може бути досить нелегко, Армяновський створює в експозиції простір, що дає можливість знайти вихід емоціям й відновити душевний спокій. Це звукоізольована кімната, де можна покричати, поплакати або просто провести час у повній тиші, усамітнитися від інших.

Кураторка виставки —
Олександра Погребняк, молодша кураторка PinchukArtCentre.

Виставку відкрито з 30 червня 2023 року по 1 жовтня 2023 року.
Вхід вільний.