Простір — трьохмірна площина в якій можуть знаходитись об'єкти та відбуватися події. Одним із дослідників категорії простору є німецький філософ Імануїл Кант, який наголошував на тому, що людина пізнає світ через простір, через усвідомлення себе у ньому. У сфері візуального мистецтва простір відіграє надзвичайну роль, оскільки сприйняття творів мистецтва залежить від площини в якій вони експонуються. Сьогодні виставковий простір зазвичай характеризується мінімалістичністю, оскільки вважається, що ніякі зайві побутові предмети не мають відволікати глядача від споглядання робіт.

Поп-арт — напрямок у мистецтві, що виник та розвивався у 1950-х — 1960-х у Британії та Америці і характеризувався зверненням художників до образів популярної культури, а саме коміксів, голівудських фільмів, поп-музики та реклами. В рамках даного напрямку художники переосмислювали природу мистецтва, порівнюючи його з виробництвом.

Так у 1957 році художник Річард Гамільтон дав наступні характеристики поп-арту: популярність, тимчасовість, масове виробництво, гламурність та дотепність.

Одним із найвизначніших попартистів вважається американець Енді Воргол, який заснував відкриту майстерню Фабрика, в якій і створював свої відомі роботи по принципу виробництва — серійно, систематично та залучаючи найману працю. Воргол канонізував не тільки образи популярної продукції, такої як засоби для прибирання Brillo та супи Campbell's, а й до образів "селебрітіс". Так він створює портрети Мерлін Монро, Майкла Джексона, Лайзи Мінеллі. Серед інших відомих представників поп-арту Рой Ліхтенштейн, Клаус Олденбург та Роберт Раушенберг.

Перформанс — з англійської performance означає виступ перед публікою. У мистецтві дане поняття теж передбачає дії художника перед глядачами, що мають певне концептуальне обґрунтування та вважаються його мистецьким твором. Саме аудиторія та взаємодія художника з нею є центральною характеристикою перформансу. У свою чергу, відсутність аудиторії теж є свідомим жестом художника. Так перформанс часто документується та експонується у вигляді відео.

Початок експериментування з даною формою мистецтва припадає на середину 1960-х. Найскандальнішими перформерами вважаються американський художник Кріс Бурден, який у 1971 році вистрілив собі у руку в рамках своєї роботи "Постріл" , німецький художник Йозеф Бойс, який протягом трьох днів перебував в одній кімнаті з диким койотом, та австралійський художник Стеларк, який шляхом операції вживив собі в руку третє вухо. "Бабусею перформансу" вважається сербська художниця Марина Абрамович, яка почала займатися даною формою мистецтва у 1970-х. Найвідомішим і найдовшим її перформансом є "У присутності художника", проведений у 2010 у Музеї сучасного мистецтва у Нью-Йорку (MoMA). Під час перформансу відвідувачам пропонувалося посидіти навпроти Марини Абрамович за столом, підтримуючи з нею мовчазний діалог. Тривалість цього діалогу визначав глядач. Так основним інструментом даного перформансу стала присутність художниці.

Партисипативність у мистецтві передбачає активну роль глядача у створенні роботи або взаємодії з нею. Що ж стосується ролі художника, то він підштовхує глядача до інтерактивного способу пізнання своєї роботи, оскільки такі роботи не можуть повністю "відбутися" без взаємодії.

Постмодернізм — напрям, що був притаманним культурі з 1960-х років, прийшовши "на зміну" модернізму, певною мірою як реакція на нього. Якщо в основі модернізму були ідеалістичні погляди та спрямованість у майбутнє, то основними характеристиками постмодернізму стали переосмислення минулого. Постмодернізм характеризував не тільки тенденції у культурі, а й стан повоєнного суспільства, звідси такі риси даного напряму як скептицизм та контроверсійність. Так постмодерністській культурі є притаманними розмивання меж між високою та низькою культурою, мистецтвом та буденністю, поєднання різних жанрів та стилів, їх перетинання. У візуальному мистецтві початок постмодернізму відзначається поп-артом, концептуалізмом, експресіонізмом, а його представниками стали Енді Воргол, Сол Левіт, Джексон Полок, Роберт Раушенберг.

Плагіат — зумисне присвоєння авторських прав на твори мистецтва, літературні, наукові та інші праці.

Поняття плагіату виникло у Європі у XVIII ст., і походить з латинського слова «plagium», що буквально перекладається як «викрадення». У мистецтві види плагіату варіюються від стилістичного плагіату, пародії до копіювання та підробки. Часто плагіатом помилково називають стилістичні прийоми, такі як наслідування, пастиш, апропріацію. Для сучасного мистецтва, у якому часто використовуються постмодерністські стратегії, типовою є апропріація, що передбачає звернення художників до створених іншими авторами робіт з метою використання елементів, мотивів, так званого їх «цитування», що є способом переосмислення певних тем та їх реактуалізації.

Реді-мейд (з англ. Ready-made — "готовий", "зроблений") — поняття вперше використане французьким художником Марселем Дюшаном що визначається як "звичайний об'єкт піднесений до рівня мистецького твору самим лише вибором митця".

В український мистецькій критиці замість поняття "реді-мейд" зазвичай використовують словосполучення "знайдений об'єкт".

На відміну від підробки або копії репліку найчастіше створює автор оригінального твору, не маючи при цьому на меті повністю повторювати його. У репліці відтворюється манера, матеріал та іноді розміри оригіналу.

Втім, навіть якщо репліка створена самим автором, її відмінність від оригіналу зберігається. Репліки створюються передусім для освітніх цілей, а також як заміна втраченого оригіналу. Один із відомих прикладів репліки — "Фонтан" Марселя Дюшана, відтворений ним у 1967 році за фотографією втраченого оригінального твору.

Програми резиденцій дають художникам можливість опинитися у нових культурних і соціальних контекстах, відкрити нову для себе аудиторію, проводити дослідження та зосередитися над певним проектом.

Історія мистецьких резиденцій починається наприкінці ХІХ ст з окремих ініціатив меценатів, музеїв, та галерей які створювали умови для роботи у гостьових студіях або мистецьких спільнотах за містом. У 1960-х роках визначаються основні типи резиденцій та формуються фонди метою яких є постійна підтримка резиденційних програм. У 1990-х резиденції стають одним з факторів глобалізації мистецтва, створюючи можливість для художників з різних країн працювати разом та виходити за межі національних контекстів.

Сквот — покинуте приміщення, яке займають представники арт-спільноти для проживання та творчості. Зазвичай у сквоттерів немає законних підстав для використання приміщення. У свою чергу процес такого "використання" називається сквотуванням. Це явище є складовою процесу джентрифікації, тобто освоєння людьми непрестижних та непопулярних районів міста з подальшим покращенням інфраструктури та умов проживання у них.

Одним з найвідоміших сквотів вважається Берлінський Тахелес, що був зайнятий художниками після падіння Берлінської стіни і продовжував функціонувати до 2012 року. Концепція Тахелесу близька до культурного центру - у ньому були розміщені студії художників, нічний клуб, кінотеатр, виставковий простір та кафе.

В Україні найвідомішим є сквот "Паризька комуна", що виник у Києві у 1988 році, коли українські художники зайняли пусте приміщення на вулиці Паризької комуни, яка згодом перейменована у Михайлівську. Серед мешканців сквоту були такі відомі художники, як Олександр Гнилицький, Валерія Трубіна, Олег Голосій, Василь Цаголов та інші. Паризька комуна стала не тільки місцем проживання та роботи художників, а й простором мистецького дискурсу, важливого на ранньому етапі розвитку українського мистецтва. Сквот проіснував до 1994 року, у якому був зачинений на капітальний ремонт. Нещодавно роботи учасників «Паркомуни» можна було побачити у PinchukArtCentre. Зовсім скоро арт-центр випустить книгу, яка з різних точок зору досліджує це явище.

Скульптура — тривимірний твір мистецтва, створений шляхом різьблення, лиття або ліплення з різноманітних матеріалів. Виникнення скульптурної традиції сягає ще часів палеоліту, а її розвиток асоціюється з Древнім Єгиптом та Грецією, де і зародилась техніка лиття. Сьогодні для створення скульптур використовуються найнесподіваніші матеріали, так наприклад, британський художник Марк Квін створює скульптуру з більше ніж чотирьох літрів власної замороженої крові.

Дане поняття походить з грецької (symbolon) і перекладається як умовний знак, натяк. Поняття символу є предметом дослідження семіотики, науки, що розглядає символи, як комунікативну поведінку, вивчає значення символів, та їх походження.

У мистецтві символи є засобом творення та невід'ємною частиною художньої мови. Наприкінці ХІХ ст. виникає напрям символізм, у якому основне значення надається вираженню ідеї, а не реалістичному зображенню світу. Роботи символістів характеризувались звертанням до міфологічних образів та містичних мотивів. Основними представниками символізму вважаються: Поль Ґоґен, Гюстав Моро, Ходлер, Енсор, Едвард Мунк.

Супрематизм — термін, створений у 1915 році Казимиром Малевичем для позначення авангардного напрямку мистецтва, що базувався на абстрактному геометризмі. Супрематизм характеризується використанням у роботах простих геометричних форм, безпредметністю та є результатом розвитку та переосмислення кубізму та футуризму. Основними категоріями напрямку є колір, фактура, форма, статика і рух. Першою виставкою супрематичних робіт стала виставка «0.10» у Санкт-Петербурзі, яка включала 35 робіт Казимира Малевича, серед яких одна з його найвідоміших робіт «Чорний квадрат». За словами самого Малевича, «Чорний квадрат» став символом кінця предметного мистецтва та першим кроком до самодостатності мистецтва.

Стріт-арт передбачає створення робіт у публічному просторі, часто без законних на це підстав. Зазвичай стріт-арт асоціюється з графіті, площинними роботами, що малюються балонною фарбою, проте охоплює багато інших форм, таких як постери, трафарети, інсталяції та відео-проекції. Стріт-артисти використовують публічний простір для привернення уваги громадян до соціально важливих питань. Засновниками стріт-арту були Жан-Мішель Баскіа, Річард Хембелтон, та Кіт Херінг. Проте найвпливовішим представником даного напрямку мистецтва є британський художник Бенксі, який приховує своє справжнє ім'я.

Спільнота, об`єднана спільними культурними інтересами, смаками, способом проведення вільного часу та стилем споживання. У тусовці всі знають одне одного, тому така спільнота зовні сприймається як закрита. Слово "тусовка" часто вживається в іронічному та критичному сенсі, коли підкреслюється саме закритість та елітарність спільноти, а також її зосередженість на споживацькому дозвіллі. Крім того, говорячи про мистецьку тусовку, часто мають на увазі ключову роль зв'язків, а не практики або талантів художника.

Тираж, або наклад, кількість примірників друкованого продукту: книги, газети, журналу, плаката, фотографії, офорт, ліногравюри, або шовкографії.

В ширшому сенсі тиражуванням можна назвати масове створення копій будь-чого.

З середини XV ст., коли було винайдено друкарство, вперше стало можливим масове продукування носіїв інформації та їх розповсюдження, що зробило знання більш доступним.

У мистецтві тираж тісно пов'язаний з техніками літографії, офорту, плакатного живопису та гравюри. До перелічених художніх практик вдавалися майже усі відомі автори починаючи від Рембрандта, Франсіско Гойя, Піранезі, Гюстава Клімта, Тулуз-Лотрека, Івана Шишкіна, Альфонса Мухи, Сальвадора Далі, Тараса Шевченко та Клода Лоррена.

З винайденням фотоплівки з'явилося поняття тиражу у фотографії, де в залежності від кількості надрукованих копій з негативу варіюється музейна цінність та вартість відбитку.

Не менш важливого значення тираж набув за часів розквіту поп-арту - активне тиражування витворів мистецтва поп-артистами в шовкографії пов'язане не тільки з бажанням канонізувати повсякденні предмети вжитку, а і з філософією Енді Воргола, головною метою якої було доступність мистецтва для усіх верств населення.

Урбаністика — розділ економічної географії, міждисциплінарна наука, що вивчає місто, міські простори і спільноти, які їх населяють. Урбаністика досліджує економічні та соціальні стосунки у місті, демографію міського населення, антропологію міста, його архітектуру та інші складові. Урбаністичні дослідження часто стають поштовхом до міського активізму, який протистоїть політично та комерційно обумовленому містобудуванню.

Урбанізацією називають процес розширення великих міст і міграції населення з менших міст у більші. Урбанізм — сукупність характеристик міського життя та взаємодії міських жителів із забудованим середовищем.

Термін утопія вперше вживає у 1516 році Томас Мор, називаючи так свій твір про однойменний вигаданий острів в Атлантичному океані.

Слово має грецьке походження та буквально означає "місце, якого нема". Мор обирає цей термін щоб описати ідеальне суспільство і розташовує його у місці яке існує тільки в уяві.

Тепер термін "утопія" найчастіше вживається на позначення жанру художньої літератури, що описує довершений суспільно-політичний лад і модель ідеальної держави, якої не існує, але до якої потрібно прагнути. Найпершим утопічним проектом була "Держава" Платона. Пізніше, вже у ХІХ ст., описувати (і навіть почати реалізувати) проекти ідеального суспільного устрою почали соціалісти-утопісти Анрі Сен-Сімон, Шарль Фурьє та Роберт Оуен.

У ХХ ст. до реалізації революційних політичних утопій долучаються художники-авангардисти, створюючи за допомогою мистецьких засобів нову людину і суспільство. Архітектура, графіка, дизайн та інші види мистецтва перестають бути наслідуванням існуючого світу і перетворюються на спосіб його організації згідно зі всеохопним художнім планом. Однією з найвідоміших художніх утопій є башта Татліна — проект будівлі зі скла і сталі, що складалася з чотирьох рухомих частин і мала бути одночасно пам'ятником ІІІ Інтернаціоналу, місцем для з'їздів, виконавчих органів та інформаційного бюро. Проект не був реалізованим і лишився в історії мистецтва прикладом утопічного художнього мислення.