FUTURE GENERATION ART PRIZE @ VENICE 2019

Подія в рамках офіційної паралельної програми
58-ї Міжнародної виставки мистецтв – La Biennale di Venezia
11 травня – 18 серпня 2019
PinchukArtCentre та Фонд Віктора Пінчука представляють виставку робіт 21 молодого художника з 17 країн світу, які увійшли до шорт-листа 5-ї Премії Future Generation Art Prize – міжнародного конкурсу для молодих художників віком до 35 років. Премія, заснована у 2009 році, нині відзначає свою 10-ту річницю.

Як частина офіційної паралельної програми 58-ої Міжнародної виставки мистецтв у Венеції – La Biennale di Venezia – виставка відбуватиметься у Palazzo Ca' Tron, з 11 травня до 18 серпня 2019 року. 21 художник, чиї роботи представлені цього року в Венеції, були відібрані з 5800 заявок, отриманих на конкурс. Серед них твори володарки головної премії Future Generation Art Prize 2019 у розмірі $100,000, Емілія Шкарнуліте (Литва), а також лауреатів спеціальних премій на загальну суму $20,000 – Габріель Ґолаят (ПАР) та Cooking Sections (Велика Британія).

Крім того, на виставці експонуватимуться роботи художників-номінантів Премії, серед яких: Моніра Аль Кадірі (Кувейт), Ю Аракі (Японія), Коракріт Арунанондчаі (Таїланд), Медісон Байкрофт (Австралія), Каспер Босманс (Бельгія), Родріго Ернандес (Мексика), Анна Звягінцева (Україна), Елі Лундгаард (Норвегія), Таус Махачева (Росія), Тойін Оджі Одутола (Нігерія), Сондра Перрі (США), Гала Поррас-Кім (Колумбія), Якоб Стеенсен (Данія), Деніел Тернер (США), Лаура Уертас Міллан (Колумбія), Алія Фарід (Кувейт), Маргеріт Юмо (Франція) та група художників Базель Аббас і Руанн Абу-Раме.
В експозицію увійдуть існуючі й нові роботи, створені спеціально для простору Palazzo Ca' Tron, та, які гармонійно взаємодіють з будівлею палацу та його історією. Багато з цих робіт задають питання про тлумачення знання, підводячи нас до запропонованої моделі майбутньої археології або археології майбутнього. Як сприйматиметься сьогодення через 100 чи 1000 років? Як може виглядати людство? Наскільки досвідченим буде світ?

Багато з тих питань демонструють занепокоєність та говорять про можливі пропозиції для завтрашнього дня. У той же час інші роботи торкаються нагальних нерозв'язаних дилем світу сьогоднішнього. Яке місце посідають у глобалізованому світі локальні культурні традиції? Як виживають цінності у вік технологій, який змітає наше почуття традиції? Як визначити власну ідентичність, коли націоналістичні моделі, здається, йдуть врозріз з глобалізованими спільнотами?

Ці запитання гучніше резонують у розташованому на Гранд каналі Palazzo Ca'Tron, яким від 1972 року володіє Університет інституту архітектури Венеції. Це навчально-аналітичний хаб, що займається переважно темою міського планування. Палаццо, збудований наприкінці шістнадцятого сторіччя, носить ім'я Трон – однієї з найшляхетніших та найвпливовіших венеційських родин. Співпраця між університетом та Премією Future Generation Art Prize дозволяє об'єднати зусилля в рамках місії обох інституцій: надати новим поколінням можливість стати творцями майбутніх змін.

Премія Future Generation Art Prize – визнаний стартовий майданчик для нових талантів, завдяки якому переможці минулих років набули світового визнання. Так, Лінетт Ядом-Боак'є була номінована на Премію Тернера, а переможниця конкурсу 2017 року Дінео Сеше Бопапе представлятиме Південно-Африканську Республіку на Венеційській Бієнале 2019. Переможниця першого конкурсу Премії, Синтія Марселле, представляла Бразилію на 57-й Міжнародній виставці мистецтв La Biennale di Venezia. Колектив Open Group, який був номінований на здобуття премії у 2017 році, представлятиме Україну на Biennale Arte 2019.

Кураторами виставки «Future Generation Art Prize @ Venice 2019» виступають Бйорн Гельдхоф, арт-директор PinchukArtCentre, та Тетяна Кочубінська, куратора Дослідницької платформи PinchukArtCentre.

Переможці конкурсу були оголошені під час проведення виставки у PinchukArtCentre, яка була відкрита з лютого по квітень 2019 року. Лауреати були обрані з-поміж номінантів міжнародним журі, до складу якого увійшли Хор Аль-Касімі, президент фонду Sharjah Art Foundation та Міжнародної асоціації бієнале; Пабло Леон де ла Барра, куратор, Латинська Америка, Музей та Фонд Соломона Гуггенхайма, Нью-Йорк; Бйорн Гельдхоф, арт-директор PinchukArtCentre, Київ; Тім Марлоу, арт–директор Королівської академії мистецтв, Лондон, та Габі Нгкобо, куратор 10-ї Берлінської бієнале.

Премія Future Generation Art Prize, заснована Фондом Віктора Пінчука у 2009 році - це міжнародна премія в галузі сучасного мистецтва, мета якої - відкриття нових імен та надання довгострокової підтримки майбутньому поколінню художників. Премія є важливим внеском у підтримку відкритої участі молодих художників у динамічному культурному розвитку суспільств в епоху глобальних перетворень.

Премію Future Generation Art Prize курує почесна Рада, очолювана Віктором Пінчуком. До складу Ради входять чотири митця-патрони премії – Андреас Гурскі, Деміен Херст, Джефф Кунс та Такаші Муракамі - колекціонери Елі Броад, Дакіс Іоанну, Елтон Джон, Міучча Прада, а також директори музеїв Річард Армстронг, Музей і Фонд Соломона Гуггенхайма; Гленн Д. Лоурі, Музей сучасного мистецтва (MoMA) і Альфред Пакеман, колишній директор Національного музею сучасного мистецтва, Центр Жоржа Помпіду.

Місце проведення:

Palazzo Ca' Tron
San Croce, 1957, 30135, Venice, Italy

Години роботи: 10:00 – 18:00 щодня (крім понеділка). Вхід вільний.

Дні допрем'єрного показу: 8 - 10 травня, з 10: 00 до 18:00

Допрем'єрний показ для ЗМІ: четвер, 9 травня, 09:00

Прийом з нагоди відкриття: четвер, 9 травня (тільки за запрошеннями)

Комісар і промоутер проекту - Фонд Віктора Пінчука

Організатор: PinchukArtCentre, Київ, Україна

Вернісаж

Моніра Аль Кадірі
(35 – Кувейт)
Моніра Аль Кадірі досліджує у своїх проектах останнього часу наслідки нафтової промисловості для країн Перської затоки й непевність їхнього близького майбутнього. Художниця ставить питання: що лишиться на згадку після того, як скінчиться нинішня минуща ера нафти?
«Мене особисто непокоять сьогодні питання історії і того, як її незнання позначається на нашому майбутньому.
Фізично повною мірою минуле пережити неможливо, проте як люди ми вдаємося до найщиріших спроб якимось чином знову прожити його. Моя робота – це роздуми про час як місце та спосіб мислення».
Ю Аракі
(33 – Японія)
Роботи Ю Аракі створюються під сильним впливом його подорожей, у прагненні осягнути плутанину культурних та соціополітичних відмінностей між пунктами призначення. Він створює яскраво виражену візуальну кіномову, у якій переплітаються художня вигадка та історії з реального життя, які запрошують глядача до транс-культурних подорожей.
«Я черпаю натхнення з контекстів, що мене оточують, і для мене творчість – це спосіб заново дати тлумачення, заново прокрутити чи заново скласти власне враження про це. Оскільки мене захоплює взаємопов'язаність речей, мене цікавить, як віднайти те сполучення, яким можна з'єднати ці всі різні елементи, до яких я звертаюся».
Коракріт Арунанондчаі
(31 – Таїланд)
Художник, режисер і оповідач історій Коракріт Арунанондчаі задіює свою різносторонню практику для викладення історій, вбудованих у культурну трансплантацію і гібридність. У своїй творчості він комплексно поєднує художній вимисел з поезією і пропонує пережити синестезичний досвід, пов'язаний з безліччю тем, основаних в першу чергу на житті членів його родини, друзів та колег, а також на локальних міфах. Арунанондчаі – не художник-одинак. Він активно співпрацює з великою кількістю людей для спільного створення відео, перформансів та музики.
«Стабільний ґрунт може часом злегка вібрувати, а іноді несподівано вибухає. Єдиним, що залишається у світі стабільним, може бути відчуття вашого власного дихання. Мені хотілося б думати, що це відчуття існуватиме після моменту, коли ви можете дихати, тобто, коли ваше тіло вже не існує».
Медісон Байкрофт
(31 – Австралія)
Медісон Байкрофт створює системні дисфункції. Впізнавані форми вступають у взаємодію з речами, які не підлягають означенню. Руйнуючи комфортні передбачувані схеми, Байкрофт зводить до купи химерні костюми, сюрреалістичні сценарії, дивні форми чи моменти, здатні порушити послідовний наратив, пропонуючи глядачам досвід очуднення.
«Я працюю з асоціаціями – ось це схоже на ось те, і відчувається як ще щось інше. Проте мене цікавлять форми асоціації, де не завжди просто сформулювати спільність – де те, що об'єднує, є нечітким, неосяжним для мови чи логіки. Далі, виходячи з цього, важливо поставити собі запитання: як провести зв'язок через відмінність, не доводячи речі до однорідності в рамках зони комфорту? Як у випадку з нетранзитивними дієсловами – як я можу діяти таким чином, щоб уникнути вживання прямого доповнення? Ось, до прикладу, слово «about»: воно не уточнює щось і не розкриває суті, а просто рухається довкола, знаходиться збоку чи, у пафосному ключі, пропонує цьому чомусь пройти через мене».
Каспер Босманс
(28 – Бельгія)
У своїх міждисциплінарних, часто грайливих роботах Каспер Босманс досліджує історію традицій, створюючи нові наративи, які пропонують аналітичний погляд на культурні й політичні артефакти. Спираючись на свої дослідження європейської політичної та культурної історії, Босманс критикує у імпліцитний спосіб механізми впливу та влади, подаючи їх у вигляді естетичних об'єктів.
«Використовуючи ці надумані і часом ексцентричні приклади, я намагаюсь уникнути будь-якого сучасного активістського тлумачення, проте це не означає, що вони не допомагають нам зберігати пильність. Пильності достатньо».
Габріель Ґолаят
(34 – ПАР)
Габріель Ґолаят позиціонує свою практику в контексті, на якому позначилися успадковані пережитки, нерівність і досі незагоєні травми колоніалізму та апартеїду, а також соціально вкорінені структури патріархальної влади та культури ґвалтування. У своєму осмисленні того, як насилля, вчинене по відношенню до тіл чорношкірих, коричневошкірих, жінок, гомосексуалістів та уразливих людей фіксується у повсякденності через форми репрезентації, вона звертається до перформансу, звуку та ритуальних жестів, аби у більш ефективний і етичний спосіб проявити реакцію на пережитий травматичний досвід.
Володарка спеціальної премії Future Generation Art Prize 2019
«Журі у захваті від підходу, знайденого до такої складної й важливої теми у чутливий, зворушливий і водночас пронизливий спосіб у роботі «Ця пісня – для…». Вона безпосередньо та емоційно звертається до глядача, і одночасно створює сильне відчуття дискомфорту. Проте вона залишає місце для особистих роздумів і зберігає повагу до представлених 6 особистих історій».
«Коли нам не допомагає мова, коли нам не допомагає традиційне лікування, мистецтво – це те, що відкриває для нас можливості для контакту іншої природи, більш гуманного контакту напевне. Такого, в якому відмінності, якими позначений наш досвід життя у світі стають – при всіх пов'язаних з ними дискомфорті, болю та суперечностях – засадами для взаємного визнання і турботи між нами».
Родріго Ернандес
(34 – Мексика)
Родріго Ернандес цікавиться процесом творення мистецтва та конструювання образів. У своїй художній практиці він займається деконструкцією й поєднанням давньої іконографії, історії мистецтва й повсякденних зображень задля вироблення власного формального лексикону. Натхненний ідеєю багатозначності образів, художник покладається на свою уяву й особисті асоціації, пропонуючи їх у якості ключових інстинктів, що допоможуть зорієнтуватися в сучасному світі.
«Для мене було важливо надати форму плинним моментам через цю конкретну техніку і метал, оскільки я маю потребу внести справжній відбиток моїх власних тіла і сили у роботу. Метафора руки, яка намагається щось схопити і їй це не вдається, і тому потрібна моя власна рука, щоб зробити позначку, яка це оприявнює – у цьому є протиріччя, яке, як на мене, все ж робить роботу живою».
Анна Звягінцева
(32 – Україна)
У своїй художній практиці Анна Звягінцева часто змушує проявлятися приховані, невідчутні грані нашого життя, демонструючи їх уразливість і документуючи невловимі, неосяжні моменти.
У своєму відео «Декларація наміру і сумніву» Звягінцева продовжує досліджувати малюнок як автоматичний слід. У цій роботі на зміну аркушу паперу приходить сцена. Пропонуючи досвід, оснований на кіно, художниця підкреслює просторові взаємодії та конфлікти між персонажами та акцентує на тому, як можуть зміщуватися архетипічні ролі.
«Рисунок – це дуже хороший предмет: це предмет, не лише інструмент. Він часто розтинає саму ідею лінії рисунку як лінію мислення, і я прагну розробляти це надалі у моїй практиці. Для мене ідея рисунку пов'язана з тим, як людина думає».
Елі Лундгаард
(28 – Норвегія)
Творчість Елі Марії Лундгаард занурює у людську психіку і спроби її зрозуміти. Вона досліджує, як ми продукуємо смисли, а також встановлюємо зв'язки і стосунки між внутрішнім і зовнішнім світами. Вона вивчає взаємодію та взаємовпливи між суб'єктом і його оточенням. Лундгаард цікавить, як довкілля формує тіло, і навпаки.
«Я часто досліджую простори, де смисл втрачає актуальність, і коли межа між речами зміщується чи зникає. Я ставлю собі на меті маніпулювання світом навколо мене, його деконструктцію і реконструкцію, стирання чи розмивання загальноприйнятих визначень та концепцій, дивитися на те, що не можна ані підтвердити, ані спростувати. У просторі між фактом і фікцією я прагну перетворити щось на перший погляд знайоме на щось чуже і незвідане».
Таус Махачева
(35 – Росія)
Художня практика Таус Махачевої охоплює широкий спектр медіа, зокрема перформанс, відео й інсталяцію, в яких художниця критично аналізує зіткнення та взаємодію різних культур і традицій. Махачева виросла в Москві, однак закорінена в культуру Дагестану й кавказького регіону в цілому, її мистецька практика сформувалася під впливом цього особистого зв'язку з до- і пострадянським світами, які співіснують між собою. Часто наповнені гумором, роботи художниці випробовують на стійкість образи, об'єкти і тіла у сучасному світі.
«Жодна інша сфера не зможе запропонувати вам такого інтелектуального, емоційного і психологічного досвіду, як той, що ви отримуєте при взаємодії з мистецтвом. Я хочу робити щось подібне. Значення має не закінчена робота як така, а радше досвід глядача та його діалог з твором».
Тойін Оджі Одутола
(33 – Нігерія)
Тойін Оджі Одутола створює мультимедійні малюнки з використанням різних поверхонь, досліджуючи шаблонні репрезентації та те, наскільки подібні образи можуть бути ненадійними, системними і суспільно кодованими. У її останніх роботах це вивчається через вигадану історію родини нігерійських аристократів. У великій серії, фрагменти якої представлені у експозиції, пропонується ілюстрація параметрів заможності та її перспектив, пристосовуваності культурної історії та запитань щодо беззаперечного статусу. Це уявний експеримент, де особам, які історично зазнавали утисків, належать їх власні тіла та капітали, на противагу ситуації, де їх тіла є капіталом. Оджі Одутола досліджує, чи представлення таких персонажів у ситуації розкоші змінює сприйняття себе і власних спроможностей. В результаті відкривається річ подібна до будь-якого соціального конструкту чи інструмента: їх видно лише завдяки підвищеній увазі; з нею чи без неї їхня значимість як людей зрівнюється.
«Гадаю, коли люди бачать заможність, коли вони бачать будь-яку гламурну подачу, вони бачать статус, навіть якщо йдеться про людей з темним кольором шкіри. Я намагаюся донести людям, що ті зображення, які вони сприймають природно – всі ці зображення статків і гламуру – вони насправді сконструйовані у такий же спосіб, як сконструйованою є раса, і у такий же спосіб. як гендерна презентація є також конструктом».
Сондра Перрі
(31 – США)
Сондра Перрі створює відео, перформанси та інсталяції, що висувають на передній план використання інструментів цифрового виробництва як спосіб для критичної рефлексії про нові технології репрезентації та для ремобілізації їх потенціалу.
Гала Поррас-Кім
(33 – Колумбія)
Гала Поррас-Кім звертається до соціального й політичного контексту, що впливає на репрезентацію мови й історії, створюючи свої роботи за посередництва навчального процесу. Її твори — продукти практики, закоріненої в дослідницький процес, який охоплює різні методології з царини лінгвістики, історії та збереження спадщини.
«Значна частина створених мною робіт має справу з історичними артефактами, про призначення яких люди могли не мати жодного уявлення. Я багато працюю з істориками, укладачами колекцій та кураторами, і я просто запитую, «Якою, на вашу думку є оригінальна функція цієї речі?», аби з'ясувати розрив між науковим методом і елементом креативного написання, яке, на мою думку, є більш чесним способом говорити про історію, сказати «я не знаю».
Якоб Стеенсен
(31 – Данія)
У своїй мистецькій практиці Якоб Кудск Стеенсен досліджує майбутні сценарії гібридизації технології та природи. Його просторові симуляції виглядають як містичні віртуальні світи, створені з оцифрованих органічних матеріалів світу реального. Він створює симуляції ландшафтів з використанням 3D-сканерів, фотограметрії, супутникових даних про рельєфи місцевості та фото органічних текстур, зроблених ним під час подорожей та в рамках співпраці зі спеціалістами з біології польових культур, неурядовими організаціями та художниками різних дисциплін. Справжні місцини та предмети природознавства перетворюються на містичні і наповнені життям цифрові екосистеми.
«Я демонструю свою віртуальні середовища в рамках великих фізичних інсталяцій, які імітують атмосферу та матеріали цифрових світів. Я не вважаю свої роботи чисто цифровими, це швидше інсталяції ландшафтів, де органічні елементи з минулого поєднуються з теперішнім, як у фізичній, так і віртуальній формі. Мені цікаво, як органічні матеріали та інфраструктури вплітаються в наше життя, впливаючи на те, як ми відчуваємо та уявляємо наші взаємовідносини зі світом».
Деніел Тернер
(35 – США)
Деніел Тернер переважно працює із скульптурою, перетворюючи матеріали, об'єкти та середовища на тактильні чи атмосферні форми. Його роботи — продукт контрольованих процесів, які обігрують специфіку місця. Для Тернера форма є процесом трансформації. У своїму виборі матеріалів він звертається до знайомих, але при цьому обмежених середовищ, зберігаючи чуттєву прив'язку до географічних локацій, культурних асоціацій та людського контакту. Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня, заснована у 1987 році у Вінниці, Україна, є діючим лікувально-профілактичним закладом, що спеціалізується на амбулаторному лікуванні та профілактиці психіатричних і неврологічних захворювань, а також нейрохірургії. Для цієї виставки Тернер створив дві скульптури, натхненням для яких стала ця установа: в результаті каліброваного процесу обробки середовища художник відібрав, архівував і переплавив одну метричну тону залізних ліжок із лікарні на дві концентровані форми.
Лаура Уертас Міллан
(35 – Колумбія)
Переплітаючи етнографію, екологію, художній вимисел та історичні дослідження, Лаура Уертас Міллан через свої рухливі зображення вдається до вивчення стратегій виживання, опору та стійкості до насильства. Працюючи з довгостроковими дослідженнями, вона спільно з Крістобалем Гомесом, членом громади Муїна-Муруї у Колумбійській Амазонії, створює з 2011 року серію фільмів, присвячених рослині коки. У їхніх постійних кінорозмовах піднімаються такі теми, як заборона, війна проти наркотиків, наші розірвані стосунки з природою та репрезентація самобутності в Колумбії та за її межами. У цьому конкретному фільмі розповідається про виробництво «мамбе» - оригінальний порошок з коки – у поєднанні з оповіддю про походження всесвіту, де йдеться про опір, що чиниться протягом століть.
«Важливою темою для роздумів і дослідження для мене була естетична метисизація: від культурної антропології, яка надихала мої попередні фільми, до «художньої етнографії». З одного боку, якщо хтось розглядає етнографію як комплекс наративів, укорінених у колоніалізмі, це можна зрозуміти як форму створення художніх образів. З іншого боку, одні з найцікавіших сучасних етнографічних практик відійшли від колоніального ключа, інтегруючи часом інструменти, основані на мові художніх образів, у власні розробки».
Алія Фарід
(33 – Кувейт)
Алія Фарід живе і працює у Кувейті та Пуерто-Ріко – країнах, з яких вона походить, і чию складну колоніальну історію вона розкриває через малюнки, об'єкти, просторові інсталяції та фільми.
ЇЇ робота, представлена у PinchukArtCentre, під назвою «Сховище» - це реакція художника на поразку процесів модернізації та на проблеми, пов'язані з репрезентацією. Часто фрагментований показ творів поєднує символи минулого і теперішнього, що свідчать про занепад арабського політеїзму з появою ісламу, а згодом злет новітнього матеріалізму з появою нафтової економіки.
Емілія Шкарнуліте
(31 – Литва)
Емілія Шкарнуліте досліджує мінливу межу між документальним і художнім, між екологічними та космічними силами, розглядаючи будь-які нелюдські і постлюдські масштаби в глибині простору і часу. Робота «t1⁄2» продовжує тему постлюдської міфології у художній візуальній медитації про сучасну науку з точки зору майбутньої археології. Назва відсилає до символу, що позначає «період напіврозпаду» - термін, що широко використовується в ядерній фізиці для описання радіоактивного розпаду. У роботі, представленій у вигляді масштабної відеоінсталяції, постає архітектура, сконструйована художницею за допомогою 3D-сканерів дистанційного зондування і дзеркальної стелі, що запрошує у мандрівку епічним географічним ландшафтом.
Володарка головної премії Future Generation Art Prize 2019
«Робота Емілії Шкарнуліте «t1⁄2» є послідовно і впевнено поданим результатом глибокого та масштабного дослідження. Журі було загіпнотизоване її масштабом, ритмом і темпом, у поєднанні зі здатністю компактно й точно працювати з великими проміжками людського часу. Те, як вона використовує такий медіум як відео, переростає у багатодисциплінарний досвід, у якому відбувається зіткнення з багатьма важливими питаннями, що постають сьогодні перед людством і часто залишаються непроговореними. Не вдаючись до зайвої дидактики чи проповідування, ця робота зберігає свою необмеженість у часі та поетичність, і водночас піднімає фундаментальні питання про те, звідки ми походимо, хто ми є і куди ми можемо прийти».
Шкарнуліте, що грає роль сирени, поєднує минуле з майбутнім, досліджуючи пам'ять про етруські цвинтарі, Литовську атомну електростанцію — сестру Чорнобильської АЕС, обсерваторію для виявлення нейтрино «Супер-Каміоканде» в Японії, фабрику антиматерії, Великий адронний колайдер у Європейському центрі ядерних досліджень, радіолокаційну станцію «Дуга» і заполярну базу підводних човнів часів Холодної війни.
«t1⁄2» звертається до всього, що є більшим за нас і масштабнішим за життя — до близької кліматичної катастрофи, природних явищ, ідеологічних конструктів, колосальних дослідницьких споруд, новітніх геополітичних процесів і людського знання, як ми його уявляємо. Усі вони лишили шрами на планеті Земля.
Маргеріт Юмо
(31 – Франція)
У своїй художній практиці Маргеріт Юмо сплітає фактичні події у спекулятивні наративи, наділяючи таким чином невідомі, незримі, вимерлі форми життя здатністю виплеснутися у грандіозній величі. Поєднуючи протоісторію, окультну біологію та наукову фантастику у виставі, що спантеличує, її роботи воскрешають минуле, з'єднують підземне і підшкірне, водночас оновлюючи жанр пошуку відповідно до вимог інформаційної ери.
«Мої роботи покликані заново запустити, воскресити, активувати вимерлі, невидимі, стародавні і майбутні екосистеми, голоси, створіння та істоти. Разом з експертами я роблю припущення щодо того, якими можуть бути, могли б бути чи могли б стати ті світи. Я формулюю гіпотези, які згодом я перетворюю на фізичний досвід з залученням звуку, скульптури, малюнків та різних інших компонентів та вигадок».
Базель Аббас і Руанн Абу-Раме
Практика Базеля Аббаса і Руанн Абу-Раме значною мірою основана на дослідженнях і зосереджена на перетинах між перформативністю, формуванням політичних образів, віртуальністю, тілом, зображенням та текстом. У всіх своїх роботах вони випробовують сучасний ландшафт, позначений, здається, вічною кризою та безкінечним «теперішнім часом», який формується політикою, основаною на бажанні і трагедії. В рамках своїх проектів вони відкопують, активують і винаходять випадкові наративи, фігури, жести і території в якості матеріалу для того, щоб наново вигадати можливості теперішнього часу.
«Знищення цілих громад – це насильство, що чиниться не лише по відношенню до індивідуального чи колективного тіла, але також і по відношенню до місць та речей: живих структур, рослинності та землі, не говорячи вже про живу історію, громаду та пам'ять. Зрештою, це насильство, що чиниться по відношенню до нашої уяви чи будь-якого відчуття майбутності».
Cooking Sections
Cooking Sections (група, створена у 2013 році) – це дует просторових практиків, що базується у Лондоні. Група була створена для критичних досліджень систем, які організують світ через харчування. Використовуючи інсталяції, перформанс, картографію та відео, їхня дослідницька практика вивчає перетини кордонів між візуальним мистецтвом, архітектурою та геополітикою. Починаючи з 2015 року вони працюють над декількома ітераціями довгострокового прив'язаного до місцевості проекту CLIMAVORE, що досліджує питання належного харчування у світі , де відбуваються кліматичні зміни і ми самі змінюємо клімат.
Володарі спеціальної премії Future Generation Art Prize 2019
«Журі висловлює глибоку повагу до художньої практики, що зачіпає серйозні питання, до яких наші майстри політики не відчувають ані найменшого апетиту. Через свою роботу «CLIMAVORE: За право землі не бути виснаженою» Cooking Sections роблять пропозиції для побудови кращого майбутнього й успішно залучають до цієї теми більш широку аудиторію».
«Для нас CLIMAVORE стало досить дієвим способом для спостереження за погіршенням екології та за роллю харчових систем у трансформаціях, спричинених людиною. За ці роки кілька реалізованих проектів допомогли нам виробити критичний підхід до побудови просторів харчового виробництва і споживання. По мірі того,як продовжується наша робота, ми все більше стали цікавитися тим, як критичне мислення може стати джерелом критичних пропозицій через дослідження практик, що дають можливість з'являтися альтернативним соціальним, екологічним і політичним платформам».
Фото на сторінці доступні для використання у ЗМІ.
При використанні фото, будь ласка, вказуйте наступну інформацію.
Фотографії надані PinchukArtCentre © 2019. Фотограф: Максим Білоусов, Сергій Іллін.
Вівторок — Неділя з 12:00 до 21:00
Понеділок — вихідний
Вхід вільний

Години відвідування

Місцезнаходження

вул. Велика Васильківська/Басейна 1/3-2, Київ, Україна
+380 44 590-08-58
[email protected]